Євген Піскунов "Сороміада: альбом малюнків"

Еротика і чуттєвість часто існують на межі дозволеного і прийнятного в мистецтві. Тонка лінія, яка відокремлює банальне від унікального, невід’ємна від певної самоіронії і здорового сенсу. І роботи цього альбому є певною грою з глядачем, повною чуттєвості, гумору і мистецьких алюзій.

Перебираючи роботи цього циклу, знов і знов звертаю увагу на їх подібність до «сюнге», найвідвертіших і кристально чесних картинок, з якого митці  укійо-е  створили, фактично, самостійний жанр. Ці «весняні» (буквальний переклад «сюнге») еротичні картинки про кохання майже 300 років були повноцінною частиною японського мистецтва, до якого долучилися і такі культові естети, як Утамаро та Хокусай. Ніжні, зухвалі і жартівливі, всі вони про радість життя, задоволення і красу. Сюнге були бажаним подарунком, бо вважалося гарною прикметою мати її при собі, як талісман від смерті та знищення майна.

Повертаючись до українського контексту, найперше згадуються Котляревський  або сороміцькі пісні. Бо модернову чуттєвість графіки раннього Максимовича та начерків Кричевського надто швидко і брутально витіснила стерилізована тілесність соцреалізму. Десь у перипетіях класової боротьби ми втратили, і не могли не втратити, легкість діалогу про чуттєвість та тілесні радощі, які залишили свою присутність хіба що у геніальних ілюстраціях Базилевича до «Енеїди» (тираж якої розлетівся за лічені дні). По суті, зараз ми відкриваємо її заново.

Можливо буремні обставини сьогодення, впливають і на цей процес. Тіло і взаємодія тіл як певна фаза рефлексії зараз все частіше стає приводом для мистецької розмови. Цілісне відчуття себе і усвідомлення власної крихкості загострюються з кожним днем і місяцем. Бажання осмислити\протиставити втрату і життя, біль і радість відчувається як підсвідомий контрапункт мистецтва. Сором’язлива толерантність разом із пострадянською скандальністю поступаються більш тонким і точним формам висловлень. В тому числі історіям про чуттєвість і тілесність, про життя і його переваги.

Цей альбом – певна гра з читачем, яку пропонує художник, з легкістю і відвертою еротичністю керуючи нашою увагою та асоціаціями. Подібно до японських майстрів, він нанизує на чіткі лінії тіл гострі контури стиснутих пальців, і так само віртуозно акцентує «значущі» частини тіла. Чесний і відвертий без зайвого пуританства, Євген вільно замішує естетику сходу та українську етніку в єдину палітру. Він майстерно володіє малюнком, і це дає йому можливість не стримувати себе в складності пластики, акцентуючи увагу на нюансах – зіткненні рук, напруженні шиї, лінії піднятих на найглибшому диханні плечей –  тим, чим тіло проявляє своє кохання.

Художник легко змішує «високе» і «низьке», вписує в еротичні сценки яблука і граблі, щоб глядач відчував не пафос грецького «агапосу», а силу природнього «еросу». І від цього його малюнки легкі і еротичні, де легкість стає ознакою майстерності, а чутливість – способом проживання реальності. І ця грайливість дає простір для чуттєвої радості, дорослого гумору і постмодерністського жонглювання візуальними асоціаціями.

                                                                                                            Валерія Пітеніна